Княжа доба: історія і культура

[Рец. на кн.:] Władysław Łokietek – odnowiciel Królestwa Polskiego. Restaurator Regni Poloniae / Red. J. Grabowski, W. Graczyk, H. Wajs. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe UKSW, 2021. 249 s.

Ілля Паршин — нд, 26 кві 2026 00:00:00 +0300

[Рец. на кн.:] New Perspectives on the Early Slavs and the Rise of Slavic. Contact and Migration / Ed. by Tomáš Klír, Vít Boček, Nicolas Jansens. Empirie und Theorie der Sprachwissenschaft, 6. Heidelberg: Universitätsverlag WINTER, 2020. 353 p.

Ростислав Вацеба — нд, 26 кві 2026 00:00:00 +0300

Ісландські саги та походження Русі. Методологічні зауваги в розрізі сучасних теорій

Владислав Кіорсак — нд, 26 кві 2026 00:00:00 +0300

Здійснено спробу проаналізувати ісландські саги в контексті досліджен-ня історії Русі. Зокрема, поставлено питання, які саме аспекти середньовічної східноєвропейської історії можуть вивчатися із використанням давньосканди-навської писемності.

Основну увагу звернено на аналіз аргументів сучасних українських істо-риків, які використовували саги, для того, щоб довести або спростувати нор-манське походження Русі. Щоб краще зрозуміти, чи може голос або мовчання саг свідчити на користь присутності чи відсутності вікінгів у ранньодержав-них структурах Русі, запропоновано детально вивчити контекст творення та текстуальну специфіку цих текстів. До першого зараховано історію творчих осередків у Ісландії, політику пам’яті, інтелектуальну культуру та політичні відносини між Руссю і Скандинавією. Зауважено, що у другій важливо наголо-сити на сагах як літературній традиції, яка має свої обмеження та особливості збереження інформації. Доведено, що саме розуміння цих двох ключових чин-ників дає змогу краще збагнути історичне значення саг у відображенні різних епізодів історії Русі.

Стверджено, що основою саг могли бути фрагменти, які відображають реальні процеси багатовікової міжкультурної комунікації між Скандинавією та Руссю. Наголошено, що достовірність саг у відображенні історії до ХІ ст. є вкрай обмеженою. Однак акцентовано, що відсутність згадок про руських кня-зів до Володимира Великого у сагах не може слугувати вагомим аргументом у дискусіях про їхнє нескандинавське походження; так само не можна стверджу-вати, що скандинави не мали впливу на формування державності Русі, зважа-ючи на недостовірність свідчень саг.

Встановлено, що, попри обмежену історичну достовірність, саги залиша-ються цінним джерелом для вивчення історичної пам’яті та колективних уяв-лень про минуле епохи Високого Середньовіччя. Продемонстровано, як у сагах відображено особливий статус Русі в скандинавському історичному наративі, та простежено, як території Східної Європи були інтегровані в міфологічну та історичну традицію північних народів.

Сакральна металева та кам’яна пластика з Чорнівського городища першої половини XIII століття у Чернівецькій області

Сергій Пивоваров — нд, 26 кві 2026 00:00:00 +0300

Представлено результати комплексного аналізу християнських артефактів, виявлених під час археологічних досліджень Чорнівського городища, однієї з найважливіших середньовічних пам’яток Прутсько-Дністровського межиріч-чя. Ці матеріали розглянуто як вагоме джерело до вивчення духовної культури населення західноукраїнських земель у період домінування християнської ре-лігії та формування місцевих церковних традицій.

Особливу увагу приділено натільним хрестам, енколпіонам, бронзовим іконкам, підвіскам, амулетам, елементам книжкових прикрас, що мають без-посередній зв’язок із християнською символікою. Зазначено, що їхній мор-фологічний, стилістичний і технологічний аналіз дає змогу виявити зв’язки з візантійською традицією, а також простежити локальні риси, характерні для галицького культурного середовища. У контексті дослідження акцент зробле-но на тому, що ці предмети функціонували не лише як атрибути віри, а й як маркери соціального статусу, освіченості та рівня інтеграції місцевої знаті у християнський світ.

Виснувано, що на території Чорнівського городища в першій половині XIII ст. існувало населення з високим рівнем релігійної свідомості та культур-ної інтеграції, що перебувало під впливом духовних тенденцій, поширених у межах Галицько-Волинської держави. На основі матеріалів із пам’ятки ре-конструйовано важливі аспекти побутування християнської традиції у при-кордонному регіоні, що відігравав вагому роль у транзиті ідей та культурних впливів між Сходом і Заходом.

Підсумовано, що вивчення сакральної металевої та кам’яної пластики з Чорнівського городища першої половини ХІІІ ст. дає уявлення про релігійне життя й освіченість представників еліти Галицько-Волинського князівства, їх прощі до християнських святинь у Середземномор’ї та монастирів Русі-України. Відзначено, що мирний, поступальний розвиток замку та його округи був пе-рерваний нападом військ зі сходу, а спроби «захистити» його жителів сакраль-ними предметами виявилися марними.

Страта Ігоревичів у Галичі

Ярослав Книш — нд, 26 кві 2026 00:00:00 +0300

Проаналізовано драматичні події кінця XII – початку XIII ст., пов’язані з боротьбою представників роду Рюриковичів, зокрема нащадків Ігоря Свято-славича, за контроль над Галицьким князівством після смерті князя Романа Мстиславича. Акцентовано на політичних інтригах, міждинастичних конфлік-тах, зраді союзників і винятковій жорстокості подій, що відбулися внаслідок цих суперечок. Описано історію захоплення Галицького князівства Ігореви-чами (синами Ігоря Святославича), зокрема Володимиром, Святославом та Романом, у 1206 р. Показано, як після короткочасного утвердження в Галичі Ігоревичі втратили владу через супротив місцевої знаті та населення, що під-тримували іншого претендента – князя Мстислава Удатного, а також через жорстоку поведінку Ігоревичів, зокрема стосовно місцевих бояр.

Особливу увагу приділено трагічному фіналу цих подій – полону та пу-блічній страті Ігоревичів. Зазначено, що Святослав та Роман були схоплені, осліплені й жорстоко вбиті, що стало рідкісним прецедентом у тогочасній князівській практиці. Вказано, що цей випадок був зумовлений надмірною жорстокістю, зневагою до місцевих порядків і зрадою союзників. Зауважено, що князь Володимир Ігоревич, який зміг утекти, уник цієї долі, однак втратив політичний вплив.

Розглянуто джерела, передусім літописи, звернено увагу на тенденційність окремих повідомлень, а також наголошено на морально-етичній оцінці цих по-дій у тодішній історичній пам’яті. Потрактовано «галицьку трагедію» як кульмі-націю амбітних, але необґрунтованих претензій Ігоревичів на галицький пре-стол і як символ краху стороннього втручання в місцеву політичну традицію.

Підсумовано, що поразка Ігоревичів стала логічним наслідком відсутно-сті підтримки місцевої еліти, некомпетентного управління та нехтування мо-ральними і політичними нормами Русі. Виснувано, що цей епізод засвідчив зміну парадигми влади в Галицькому князівстві, де місцева знать і громада все активніше впливали на вибір князя, перетворюючи регіон на своєрідну олігархічну республіку.

Захисне спорядження давньоукраїнського воїна Княжої доби

Микола Козак — нд, 26 кві 2026 00:00:00 +0300

Проаналізовано проблему розвитку захисного спорядження давньоукра-їнського воїна у княжу добу та в пізньому середньовіччі. Охарактеризовано основні елементи спорядження: щити, шоломи, кольчужні та пластинчасті обладунки, а також засоби захисту кінцівок. Акцентовано увагу на типоло-гії, конструктивних особливостях і хронологічній динаміці розвитку різних видів озброєння. Наведено приклади з археологічних досліджень, літопис-них згадок, іконографічних джерел та матеріалів музейних колекцій. Здій-снено огляд історіографії питання у контексті праць західноєвропейських, радянських і сучасних українських дослідників. Висвітлено технологію виго-товлення кольчуг, способи поєднання кілець, особливості використання ла-мелярних та лускатих обладунків. Окреслено трансформацію форм шоломів упродовж IX–XV ст. і роль захисного спорядження як індикатора соціального статусу воїна.

Звернено увагу на значення впливів скандинавського, кочівницького й за-хідноєвропейського озброєння у формуванні місцевих традицій. Запропоно-вано періодизацію розвитку комплексу захисного спорядження у три основні етапи. Указано на недостатню увагу до цієї тематики в українській історіо-графії, що пояснюється браком джерел і традицією комплексного вивчення військового обладнання. Аргументовано доцільність подальших міждисци-плінарних досліджень із залученням матеріалів археології, джерелознавства й експериментальної реконструкції. Зазначено, що вже у XIV–XV ст. у руських землях співіснували місцеві та західноєвропейські типи обладунків, зокрема білий латний обладунок. Акцентовано на потребі впорядкування, публікації та введення до наукового обігу маловідомих зразків спорядження, що збе-рігаються в українських музейних фондах. Наголошено на перспективності досліджень воєнної матеріальної культури Русі в контексті транскультурних зв’язків і соціальної історії.

«Riuzen» та «Polen» у Дітріхівському циклі німецького героїчного епосу XIII–XIV cтоліть

Христина Меренюк — нд, 26 кві 2026 00:00:00 +0300

Проаналізовано образи руських і польських воїнів у німецькому серед-ньовічному епосі та поемах Дітріхівського циклу. Вказано, що знання про народи тогочасної Східної Європи у літературних пам’ятках поширювалися поступово. Зазначено, що у найстаріших зразках, зокрема «Пісні про Нібелунгів», рівнозначно згадані польські воїни та представники руської еліти, однак зі зростанням сили польських князівств у творах початку – першої половини XIII ст. поступово домінують саме уявлення про силу польського рицарства. Стверджено, що це позначилося на появі в епічній поезії про пригоди Дітріха з Берна дійових осіб – герцогів Горнбоґе та Германа (останнього ідентифікують як князя Владислава І Германа), що мали виразну польську ідентифікацію. Зауважено, що хоча особливих прикмет у літературній традиції щодо них не збереглося, деякі записи все ж вказують на знайомство зі звичаями нобілітету тогочасного східноєвропейського регіону. Натомість продемонстровано, що вже наприкінці XIII ст. ситуація сто-совно Русі зазнала змін. На прикладі поеми «Трояндовий сад» показано рів-нозначність між європейськими героями-рицарями (без згадок про поляків), на фоні яких відзначено також уміння та майстерність Гартунга (Гартніта, Герніта), руського короля. Доведено, що наприкінці століття Русь посіла по-важніше місце серед літературних героїв. Констатовано, що хоча визначити історичність цього володаря неможливо, просте порівняння титулів вказує, що Гартунг (Гартніт, Гертніт) був королем, тоді як у польських землях прави-ли князі.

На основі аналізу поетичних текстів спостережено, що поляки, угорці, волохи не знали, що таке рицарські турніри. З’ясовано, що стосовно руських воїнів існувало упереджене ставлення, як до відвертих ворогів, проте у по-емах другої половини XIII ст. ці необ’єктивні оцінки змінилися. Виснувано, що король Гартунг – активний учасник рицарського турніру, а його світогляд повністю відповідає ідеалам епохи. Зроблено припущення, що така ситуація сформувалася внаслідок політики галицько-волинських Романовичів, які мали активні династичні зв’язки з європейськими володарями та брали активну участь у тогочасній політичній боротьбі.

Середньовіччя в українсько-польському діалозі сучасності

Ілля Паршин — нд, 26 кві 2026 00:00:00 +0300

Досліджено роль середньовічної спадщини у формуванні сучасного українсько-польського діалогу крізь призму історичної науки, освіти, музеє-знавства та медіа. Звернено увагу на багатовікові взаємини між Руссю та Польщею, які, попри конфлікти, мали численні приклади співпраці: до-тримання угод, укладання династичних шлюбів, спільні військові кампанії, релігійні та культурні контакти. Особливо наголошено на необхідності збе-реження пам’яті про ці позитивні явища як противаги пропагандистсько-му нагнітанню ворожнечі, що є елементом гібридної війни з боку сучасного кремлівського режиму.

Детально проаналізовано сучасну історіографію українсько-поль-ських взаємин середньовічної доби, акцентовано на наукових здобутках як українських, так і польських істориків, зокрема щодо вивчення Галицько-Волинського (Володимирського) літопису. Акцентовано на важливості пере-осмислення стереотипів та оновлення наукової парадигми у трактуванні вза-ємин Русі та Польського королівства.

Окрему увагу приділено впливу наукових досліджень на шкільні під-ручники, зокрема у світлі концепції Нової української школи (НУШ), яка по-ступово переходить від концепції «завоювання» руських земель до нейтраль-нішого терміна «інкорпорація». Зауважено, що аналіз музейних експозицій вказав на присутність польського матеріального спадку в експозиціях україн-ських музеїв, попри обмеження, пов’язані з воєнними діями.

Тож унаслідок комплексного дослідження продемонстровано значущість історичного контексту у формуванні культурного діалогу між Україною та Польщею. Наголошено на ролі історичної пам’яті як інструмента взаєморо-зуміння, інтеграції та протидії деструктивним наративам у складних геопо-літичних умовах. Виявлено особливості інтерпретації українсько-польських взаємин доби Середньовіччя в сучасному науковому, освітньому, музейному та медійному дискурсі, акцентовано на необхідності подолання історичних стереотипів у контексті гібридних загроз.